Цю роботу я створила після поїздки до Іспанії —
 місця, де все здавалося надто гарним,
 майже нереальним — на фоні війни вдома.

Ця краса була як покривало:
 невідомо — воно накриває чи відкриває.
 Це був момент паузи, напруги,
 коли не знаєш,
 залишишся тут, у спокої,
 чи повернешся в небезпеку —
 в дім, де йде війна.
 Який вибір чекає попереду — ще не знати.

А поки — тільки відчуття:
 серцем я вдома, в Україні.
 І вся ця краса — ніби прикриття
 для невідомості, для чистого аркуша майбутнього,
 який ще не написано.

Форма, лінії, рух — усе тут як дихання вітру,
 що не дає чіткої відповіді.

Куди вітер віє?
 Для мене — в Україну. Додому.