Відображення змішує світи, стирає межі між глядачами й тими, на кого вони не дивляться.

Жінка, що просить милостиню, – по той бік, але не за склом. Скло тут умовне, бо насправді його немає. Є лише погляд, що не затримується. Байдужість стає прозорою перегородкою, що віддаляє навіть без фізичної перешкоди.

Межа між світом тих, хто просить, і тих, хто відвертається, невидима – але міцна.

 Це не лише про відстороненість, а й про невизначеність моменту – про те, що ми не завжди знаємо, що насправді відбувається між людьми. Це може бути історія про відчуження, а може – про перший крок до зближення.