Ця робота відображає зіткнення між природою та структурованим хаосом. Білі квіти, символи чистоти та життя, оточені геометричними формами, червоними й чорними акцентами, які нагадують про напругу та небезпеку.

Зелені й блакитні лінії натякають на рух і спроби життя прорости крізь холодну й технологічну реальність. Це про баланс між гармонією природи й силою хаосу, який постійно змінює світ навколо.

Ця робота — про моменти, які зігрівають і наповнюють життям навіть у найтемніші часи. Соняшник, яскравий і сонячний, стає символом надії, радості та тепла. Він випромінює енергію, яка нагадує, що життя триває, а світлі миті, хоч і тендітні, дають сили йти далі.

Фон із мозаїчними вкрапленнями відображає те, як ми зберігаємо ці моменти в пам’яті, ніби окремі уламки світла, що разом створюють картину нашого існування. Скло додає відчуття крихкості, але водночас — прозорості й чистоти.

Ця робота — про красу, яка живе тут і зараз, про життя, що продовжується, і про силу, яку дарує кожен сонячний промінь.

Серед хаосу й руйнування троянда залишається живою. Червоний мазок — це життя, яке пульсує попри біль і труднощі. Це символ крові, боротьби, втрат і водночас невгамовної сили жити далі.

Фон ніби тріщить і руйнується, але всередині цього світу є центр — тендітна, але незламна краса. Рух невидимого птаха, що летить у напрямку троянди, символізує надію. Це тонкий, ледь вловимий мотив, який кожен бачить по-своєму.

Ця робота — про те, як життя триває, навіть коли здається, що все розпадається. Про внутрішню силу й прийняття змін.

Ця робота зовсім інша за енергетикою.

 Вона насичена, різка і навіть трохи тривожна. Кольори створюють відчуття напруги, а структура фону додає техногенності, ніби світ розбивається на пікселі або шматки реальності.

Троянда виглядає майже як символ виживання серед цього хаосу. Вона частково зливається з фоном, але водночас випромінює якусь силу. Її силует здається одночасно уразливим і незламним.

Ця робота для мене — про боротьбу. Про те, як зберегти людяність і красу серед розпаду та змін. І цей фон — ніби нагадування про те, як технології, час чи навіть саме життя можуть руйнувати, але троянда — як символ емоцій і життя — все одно залишається.

Ця робота — про крихкі, але потужні моменти світла серед драматичної реальності. Білі квіти виступають символом чистоти, надії та краси, яка триває, навіть коли навколишній світ розпадається на частини.

Фон із червоними й зеленими акцентами передає напругу та емоційність того, що відбувається навколо. Це про те, як світлі моменти можуть з’являтися несподівано й нагадувати, що навіть у хаосі є місце для життя й гармонії.

Ця робота про те, як швидкоплинні моменти щастя зникають, залишаючи за собою відчуття холоду й порожнечі. Квіти нагадують птахів, що ось-ось злетять, покидаючи цей світ, у якому чорний колір поступово поглинає все навколо.

Відсутність червоного, що символізував життя й тепло, підкреслює ефемерність світлих моментів. Це історія про крихкість і неминучість змін, про те, як щастя може розчинитися, залишивши після себе лише пам’ять і тінь.

Ця робота про баланс між хаосом і гармонією, між крихкістю та силою. Квіти залишаються тендітними, ніби ось-ось зникнуть, але вони тримаються, стаючи символами надії й світла серед складного й напруженого фону.

Жовті та зелені акценти натякають на життя, яке намагається прорости навіть у найважчих умовах. Темні лінії й контури нагадують, що темрява й невизначеність ще поруч, але вони більше не домінують, залишаючи місце для світла.

Ця робота ніби пульсує між реальністю та відображенням, між відчуттям й ілюзією. Троянда тут виглядає як символ чогось невловимого — краси, спогадів, емоцій, які вже змінюються, але ще живуть у своїй миті.

Фон здається рухомим, ніби його структура розпадається, але водночас він утворює гармонійний простір навколо квітки. Це може бути про те, як час впливає на нас, змінює все довкола, але дещо в нас лишається незмінним.

Ця робота для мене — про вразливість, про перехідний стан, про щось, що ось-ось розчиниться, але поки що ще тут.

Ця робота — про напругу між рухом і нерухомістю. Троянда ніби перебуває у космосі, але водночас загорнута в павутину, яка сковує її рух. Її кольори неживі, холодні, майже як замерзлі. Але всередині цієї застиглої краси є відчуття жаги до життя — наполегливе бажання пробитися крізь холод і темряву.

Фон, що нагадує космічний простір, і тонкі лінії-павутини передають відчуття невизначеності й боротьби за свободу. Це про життя, яке не здається, навіть коли є відчуття, що все застигло.